ЯГОТИН СПОРТИВНИЙ

Те, що відбувалося у цьому невеличкому селі минулої суботи, 29 вересня, без вагань можна віднести до однієї з найвизначніших подій як суто спортивного, так і життя району взагалі. Футбольний турнір на честь 25-річчя з дня народження уславленого футболіста, нашого земляка Андрія Шевченка – перша ластівка майбутніх тісних контактів і опіки з боку нього і його сім`ї. Кілька прожитих у Двірківщині років за великим рахунком ні до чого не зобов`язують Андрія, адже перші серйозні кроки у футболі він зробив у столиці. Та такий вже він, «наш Шева», - людяний.
І звичайний, бо навіть даючи автографи в Італії чи деінде в світі, не зрікається, не цурається своїх коренів, зазначаючи: «Україна, Двірківщина». І хоч самого Андрія не було, та його незрима присутність відчувалася у всьому. На жаль, батько футболіста Микола Григорович щойно переніс важку операцію з трансплантацією серця. І хоч лікарі запевняють , що найскладніше позаду, та протягом року триватиме реабілітація. Зате на турнір приїхали рідні: дядько(по батьковій лінії) Володимир Григорович Шевченко, тітка (по матері) Лідія Миколаївна та її чоловік Микола Володимирович Кравченки. І, звичайно, один з найбільш палких прихильників онука – дідусь Микола. Присутність цих людей значно підвищида статус турніру, який став ще гострішим і видовищнішим.
Спочатку було слово...
Урочистості з нагоди події відкривав Валентин Валентинович Пономаренко, вчитель фізичної культури Двірківщинської ЗОШ, якиц є свого роду довіреною особою, містком між футболістом і батьківщиною. Гулом приємного здивування зістріли учасники турніру повідомлення про те, що всі результати цього ж дня будуть негайно передані в Мілан. Валентин Валентинович подякував усім причетним до організації заходу – директору ВАТ «Яготинське» В.С.Виштаку, сільському голові О.В.Івахну. І, звичайно ж, від усіх нас слід подякувати йому особисто і всьому дружному і працьовитому колективу школи на чолі з молодою і енергійною директрисою І.В.Костиною. Валентин Валентинович вибачився від імені мами Андрія – Любові Миколаївни за те, що вона не змогла приїхати, а на завершення виступу сказав: «Нехай вся любов і повага до нашого улюбленця виллється у цей турнір».
В.Д.Осауленко, заступник голови райдержадміністрації засвідчив винятковий інтерес до заходу з боку районної влади, адже яскрава зірка Андрія на спортивному небосхилі світового футболу- факт, який робить велику честь не лише Яготинщині, а й всій Україні. Причетність нашого краю до імені Андрія Шевченка Віктор Дмитрович поставив в один ряд з перебуванням в Яготині Тараса Григоровича Шевченка та творчістю Катерини Білокур. Доповідач розповів про практичну турботу місцевої влади про футбол і спорт в районі.
Мобілізуючий і стимулюючий вплив цієї яскравої постаті на формування нинішніх футболістів краю відмітили у своїх виступах голова постійної комісії районно ради з питань охорони здоров`я, освіти, культури, молоді та спорту В.Ф.Сапронайтіс та начальник відділу фізкультури і спорту В.М.Хвостіков.
Від імені односельців гостей привітав сільський голова Двірківщини О.В.Івахно. Символічно, що у цей день, разом з народженням турніру в селі, з`явилася ще одна молода сім`я, а директор Яготинської ДЮСШ Ю.Л.Стовбчатий(до речі, теж з місцевих) підмітив суттєву деталь – нині над дитячими ліжечками висять портрети не героїв іноземних фільмів-бойовиків, а фото усміхненого Андрія Шевченка.
Значну роль у житті іменинника відіграв В.Г.Шевченко. Свої дійсно енциклопедичні знання всього футбольного шляху племінника продемонстрував він у виступі, - починаючи з першого «європейського» голоа Андрія у ворота мюнхенської «Баварії»(в 17 років), і до звання одного з кращих бомбардирів італійського чемпіонату серії «А».
Особливе захоплення у присутніх викликали віршованим вітанням вихованці місцевої школи, яке умовно можна назвати «Клятвою фанів»:

А десь там, десь далеко-далеко,
Хоч і в теплім, та чужому краю,
Може бачить у снах Андрій Шевченко
Дитинство, Двірківщину свою.

Уся винятковість події вилилася у цікаву і захоплюючу футбольну баталію, розпочати яку за результатами жеребкування судилося командам Богданівки та Двірківщини. І хоч яким непереможним було бажання земляків Андрія подолати жорсткий опір «Чумгака» та фортуна біла на стороні останніх. Вони відкрили рахунок, а з часом збільшили розрив до трьох очок. Виправдання такому результату відоме – люблять і поважають Шевченка не лише в рідному селі. Такої самовідданої боротьби усіх команд не було, мабуть, ще жодного разу.
Наступними з`ясували свої спортивні стосунки команди «Урожай»(Черняхівка) і «Космос»(Фарбоване). 2:1 – так закінчився цей напружений поєдинок. Стало зрозумілим, що «Урожай» настроєний войовниче, і аутсайдерством сьогодні не задовольниться.
Найбільша увага турніру була, звісно, прикута до клубу – тезки нашого іменниника – ФК Андрія Шевченка. І численних вболівальників не очікувало розчарування. Цього разу не пощастило «Колосу» з Лозового Яру – спочатку у першому, а згодом у другому таймі «шевченківці» буквально «протаранили» захист противника, і Юрій Стригун двічі підкріпив територіальну перевагу результатом.
Згодом лозовоярівці виллють усю свою спортивну злість на команді Сорочого Яру(1:0), а от у матчі між «Космосом» з Фарбованого та вже знайомим нам «Чумгаком» табло так і залишилося безмовним.
Коли на стадіон вдруге вийшли ФК «Двірківщина» з командою Черняхівки, гра вже дещо вирівнялася. Земляки Андрія все частіше і гостріше атакували, але, на жаль, не вистачило чи то долі везіння, чи то гарного бомбардира. У деякі хвилини матчу опановували думки: «Андрія б сюди, хоч на кілька хвилин». Будемо сподіватися, що колись він таки вийде на один з яготинських стадіонів і ощасливить нас присутністю, чи навіть своєю грою. У цьому ж матчі рахунок так і залишився невідкритим.
Наступний матч ще більше розпалив і до того розпашілих болільників – суперниками клубу ім.Андрія Шевченка були футболісти Сорочого Яру. Масовані атаки на ворота останніх стали приводом до першого взяття воріт(не без помилки голкіпера), та вже другий красень-гол з лівого флангу у виконанні знову ж таки Юрія Тогобецького закріпив перемогу «шевченківців».

Наступні дві гри «Урожай» - «Чумгак» та «Космос» - ФК «Двірківщина» завершилися безрезультатно. Не було відкрито рахунку і в першому півфінальному матчі у парі «Колос» - «Чумгак», тому його долю вирішили пенальті, які принесли перемогу Богданівці – 3:1.
У наступній півфінальній зустрічі вболівальників ФК імені Андрія Шевченка очікувало велике розчарування – єдина за всю гру помилка захисників призвела до прикрої поразки клубу від черняхівців – 1:0. Тепер команді залишалося боротися лише за третє місце, і цього разу вона не підвела, обігравши «Колос» з рахунком 1:0(гол забив Ю.Стригун).
У фіналі зустрілися тепер вже «Урожай» та «Чумгак». У другій їх зустрічі перевага була на боці футболістів Черняхівки, які з рахунком 2:0(М.Пивак, В.Заєць) перемогли колег з Богданівки і забезпечили собі перший приз.
Життя зіткане не лише із світлих барв – є у ньому святкове, і трагічне. За оссбистим проханням Андрія і з власного бажання рідня сім`ї Шевченків відвідала кладовище, де покояться тіла роду відомого нині футболіста. Яскраві букети символом пам`яті лягли до могил бабусі по маминій лінії Меланії Олексіївни Ганжі та діда по батькові Шевченка Григорія Григоровича.
Йдучи вже з кладовища, дорогою розмовляємо з Володимиром Григоровичем. Він пригадує, як завмирало серце у малого тоді Андрія, коли доводилося проїжджати мимо республіканського стадіону в Києві. Його не можна було ні на мить відірвати від цього видовища. Одного разу довелося побувати у відрядженні в Москві, а по дорозі назад трапилася нагода погостювати у свого брата, батька Андрія. Навіть не замислювався, коли подарунок племіннику купував шкіряний м`яч. А згодом з батьками ледь до сварки не дійшло – малого не змогли діждатися до пізньої ночі...
Володимир Григорович нині є провідним інженером «Київавтоматики», а загалом працює тут понад 30 років. Не раз йому доводилося вмовляти батьків Андрія, щоб дозволити займатися футболом. Причиною відмови були переживання за сина, адже дуже часто спортивне життя футболістів супроводжується травмами. Микола Григорович сам неодноразово брав участь в змаганнях серед військових підрозділів(зокрема, під час сліжби в Німеччині), тому добре знав присмак цього хліба. Але втримати Андрія було неможливо – він марив грою, і мамі Любові Миколаївні навіть вдалося використати цей потіг на користь справі – під загрозою відмови дозволу відвідувати тренування Андрій старанно вчився в школі.
Коли ми поцікавилися його нинішнім життям, Володимир Григорович лише зітхнув. Бачити племінника доводиться доволі рідко. Навіть до батька на день народження зумів потрапити всього на півгодини. Незважаючи на мільйони листів від представниць прекрасної половини, про женитьбу іменинник не думає – ще багато в житті не зроблено. Таку вдачу має – тимчасові невдачіслужаьб поштовхом до більш наполегливої роботи над собою. Один з епізодів на підтвердження цих слів, - ще граючи за команду ЖЕКу у юнацькому віці Андрій дуже розсердився через гол у ворота своєї команди. Тоді він «ухопив» м`яча, обіграв усіх суперників і таки забив гол у відповідь. Після запрошення до «Динамо-2» залишався після тренування і годинами відпрацьовував силу цдару. Щодо його ігрового кредо – він ніколи не дозволить собі зіграти грубо, краще поступитися, але з часом довести, що ти кращий. На нього ж чатують завжди кілька захисників, у кожну хвилину готові якщо не технічно, то навіть грубою силою нейтралізвати його. А свій перший удар в лице Андрій пам`ятатиме довго – це було під час гри у складі «Динамо», коли захисник «Баварії» був настільки роздратований власним безсиллям, що вдарив його. Андрій відповів голом.
Багато цікавого з біографії нашого знаменитого земляка розповів нам Володимир Григорович. Всього не напишеш – деякі факти мають приватне значення для самого футболіста і його сім`ї, і туди ходу не повинно бути нікому. Нас більше цікавить інший бік справи – його особистий приклад, його працелюбність і настирливість у досягненні мети. Цього від Андрія не забереш – його непереможне бажання привело до здійснення мрії життя – стати справжнім футболістом.
Отримували футболісти свої заслужені нагороди з рук рідних іменинника. Серед призів – за перше і друге місця – 2 м`ячі фірми «Лотто», яку рекламує Андрій. Ще один м`яч, який Валентин Валентинович вручив спортшколі, надійшов від збірної України з футболу. Кращим бомбардиром дня визнано Юрія Стригуна(ФК ім.Шевченка), голкіпером – Миколу Ганжу(ФК «Двірківщина»), а кращим гравцем – захисника Юрія Стовбчатого. Юрія вручили комплект форми з бутсами від Андрія Шевченка. Переможці турніру отримали вимпели та значки з зображенням Андрія. Цікаво, що голкіпером ФК ім.Шевченка був теж Андрій і теж Шевченко.
Під завісу дня прозвучало, що наступного року у Двірківщині буде ще цікавіше, а призи – ще кращими. Схоже, що турнір Андрія Шевченка віднині стане доброю традицією. Цьому посприяв і вдалий старт – переможців визначила чесна і безкомпромісна боротьба, суддівство було неупереджним, а гравці – самовідданими. Багато футбольних клубів України претендували на цей турнір, але відповідь була однозначною – він повинен сприяти популярності аматорського футболу на Батьківщині Футболіста.
На закінчення хочу процитувати невеличкий уривок з вірша, написаного у цей день і зачитаного у телефонній розмові мамі Андрія:

Ніхто не в змозі «розколоти»
Твоїх фанів
Ніщо нам свята у душі не зіпсує,
І хоч ти там, в далекому Мілані,
Та серце тут залишилось Твоє.