ЯГОТИН СПОРТИВНИЙ

14-16 жовтня у Салоніках(Греція) проходила першість світу з боротьби самбо серед юніорів. Наша землячка Світлана Ярьомка, яка отримала путівку у великий спорт у Яготинській ДЮСШ(перший тренер – В.Семперович), не мала рівних у своїй ваговій категорії і після трьох виграних поєдинків ступила на першу сходинку п`єдесталу пошани.

Про нашу землячку Світлану Ярьомку, яка гриміла «по городам и весям» своїми перемогами на борцівському килимі, з її виїздом з Яготина на навчання начебто трохи призабули. А вона взяла і нагадала про себе виграшем першості світу з самбо серед юніорів.
Отож до уваги читачів «Яготинських вістей» обіцяне коротеньке інтерв'ю з новоспеченою чемпіонкою.
«Я.В»: Ми пам'ятаємо твій перший виїзд «на Європу» до Голландії. Спогади, мабуть, і в тебе не найкращі: один вихід на килим – поразка і виліт із змагань. А тут – чемпіонка світу.
С.Я.: Відтоді пройшло досить багато часу – і як людина я трохи подорослішала, і як спортсменка удосконалилась і набралась досвіду. «Обтерлась» на кількох представницьких міжнародних турнірах, тут, у нас, в Україні, а також у Росії та Польші. Так що перед Грецією була у повній бойовій – і фізично, і психологічно.
«Я.В»: Конкретніше про сам чемпіонат...
С.Я.: Першість світу є першість світу. Організація змагань на рівні, правда, представництво не дуже – всього 24 країни. Справа в тому, що самбо не є олімпійським видом спорту, тому і культивується не так широко. Та і я, чесно кажучи, у своїй спортивній кар'єрі ставлю саме на дзюдо, а самбо – більше так, для підтримки форми, набуття змагального досвіду.
Можна ще подумати, що використала ці змагання, аби побачити світу. Але тільки й того, що з вікна автобуса(у Грецію ми добирались так: до Львова – потягом, а звідти автобусом через пів-Європи до самих Салонік. Таким же робом – і назад). А там – тільки змагання і тренування: розслаблятись ніколи і нізащо.
Про сам турнір: я боролась з дівчиною із Сербії – цей двобій видався найважчим(7:6 на мою користь), а от болгарку та представницю родоначальників самбо – росіянку – перемогла чисто(12:0). А про самі поєдинки що говорити, їх треба бачити – все відбувається миттєво і автоматично.
«Я.В»: Плани, перспективи?..
С.Я.: На найближчий час все пов`язане зі спортом. Тренуюсь у Вишневому, у тамтешній звичайній спортшколі. Проблеми такі ж самі, як і в Яготині, - гроші. Але там їх швидше і легше вирішують. І до Греції допомогли виїхати, а коли ми повернулись звідти, то біля поїзда нас зустрічали керівники Вишневого, Києво-Святошинського району: вітали, обіцяли допомогу. В тому числі і підвищити мою спортивну стипендію(зараз я маю 200 гривень на місяць). А якщо по максимуму – хочеться, звичайно, стати найкращою у світі і серед дорослих, а от як вийде?..
Уже зараз я маю звання майстра спорту, тому, гадаю, при бажанні можу зробити боротьбу своєю професією – тренувати. Аде хочу мати за душею ще щось – тому і вступила до коледжу екології і природних ресурсів у Боярці. Там і живу у студентському гуртожитку, а на тренування щодня мотаюсь туди-сюди у Вишневе. Навчання плюс дрібні щодення проблеми – побут, харчування, медицина – все це я маю вирішувати сама. Так і живу.
«Я.В»: А як тобі приїздити до рідного міста після того, як багато де побувала, багато чого бачила?
С.Я.: Мені тут добре, можна сказати, - затишно. Може, і вчитись поїхала до Боярки сасе тому, що вона теж спокійна. Пропонували мені свого часу вчитись і тренуватись у Києві, але не подобається мені велике місто, його шалений ритм, і люди там якісь не такі... У мене навіть через такий вибір були деякі проблеми з тренером збірної. Але в Боярці мені краще...
«Я.В»: Бажаємо, щоб ти частіше давала знати про себе яготинцям своїми новими перемогами і ніколи не забувала, де зробила перші кроки у великий спорт.